Це був звичайний день до початку війни. Як зазвичай я пішов у школу, вчився та не підозрював, що станеться 24 лютого. Почались канікули, але для нас всіх вони почались о п’ятій ранку. Почалась паніка, мене розбудили батьки.
– Що таке? – я спитав. Що сталось?
Вони мені розповіли, що почалась війна. Цей день став трагедію для мене. Цілий день ми не розуміли що робити, вже ближче до вечора ми зрозуміли, що треба їхати зараз, бо потім вже не вийшло-б. Тоді нам почали друзі дзвонити, ми вирішили поїхати разом двома машинами. На вулицях була паніка, затори, аварії, всі були в шоці від ситуації. Вже коли ми виїхали з Київської області стало трохи легше, але це мить розуміння, що я можу не повернутись додому, в мене лякає. Мої батьки почали дзвонити друзям, просились переночувати в них. Коли ми приїхали мине відправили у кімнату відпочивати. Минула неділя, як йшла війна. Мій брат і тато хотіли їхати в Ірпінь, щоб допомагати людям. Але моя мама забороняла їм, бо хвилювалась. Розпочалось навчання онлайн, але я не мав бажання щось робити. Я просто хотів додому та закінчення цього жаху. Наближалось Різдво, всі були засмучені, але зібравшись в залі мій дядько пропонує поїхати на Різдво розвіятися. Він сказав, що це сюрприз і повіз нас кудись. Ми приїхали та були у шоці, наскільки тут красиво.
Дядько привіз нас у найкращий готель в Карпатах. Ми потроху почали розвіюватись. Та ми ходили в СПА, катались на лижах та багато іншого. Але в мене було багато переживань і я не міг нормально проводити час. Після відпочинку ми поїхали у Львів до сестри моєї мами. Там нас зустріли з повним столом їжі. Початок весни: у нас в школі почались контрольні, я нічого не розумів, тому що це жахливо, коли ти вчишся онлайн.
Пан автор пішов непоганим шляхом — щоденник чи хронологія.
Але в цьому і проблема що з лютого до грудня – 10 місяців.
І дуже не варто в одну купу змішувати все – і тести, і евакуацію і уроки, і Карпати