Різдво — це завжди свято радості, єднання та миру. Але цього року все було не так. Олена прокинулась сьогодні рано вранці для того щоб приготувати дванадцять різдвяних страв. Це було ще те випробування, адже електрику відключили ще вночі та лише маленька свічка стояла на столі та віддавала тінь на стінах. Але вона знала, що не може підвезти свою сім’ю та не зробити страви.
Михайло, чоловік Олени, напередодні повернувся з війни. Він знайшов маленьку ялинку біля блокпоста та вирішив принести її додому. Коли він прийшов додому то поставив ялинку на підлозі у вітальні. Діти одразу взялись прикрашати її простими паперовими вирізками та фігурами. Олена накрила стіл білою скатертиною, яку знайшла у бабусині скрині. Михайло був дуже радий, тому що він повернувся додому, але на його обличчі залишився слід війни, болю, втрати побратимів.
Перед тим як їсти, сім’я промовила молитву за мир і за тих, хто зараз не може святкувати Різдво. Тишу перервав лиш гул гелікоптерів, який був чути десь вдалині. Та ось через декілька хвилин, як вони сіли їсти, вони почули стукіт — це були діти, які завітали до них, щоб заколядувати. Вони заспівали щедрик та Михайло з радістю дав їм пакет цукерок.
Та ось тут сім’я Олени і Михайла зрозуміли, що справжнє світло — це не свічки або лампи, справжні світло — це радість бути разом з цією родиною, святкувати Різдво разом, коли всі живі та здорові. Та ось тут електрики нарешті вимкнули довгоочікуване світло і життя заграло новими фарбами. Генератори перестали шуміти на вулиці та у домівках з’явилось світло.
Хороший задум, зрозумілі образи які відкриваю тему.
Варто краще допрацювати тему суті свята