Зібрались мати з сином за столом Різдво зустрічати, та не було на їх обличчях радості, як зазвичай. Не було видно на їх лицях радості, чи то день не задався, чи то рік не вийшов. Звісно ж! Бо яке свято у неповні сім’ї, хотіли б вони із татом святкувати, та як же, якщо ледь війна почалась – так він одразу захищати Батьківщину пішов. Такою батько їх був людиною — не міг сидіти склавши руки, коли на батьківщину нападають. Різдво це було не таке як усі. Зазвичай салюти пускають, діти рум’яні колядують, по дворам ходять. Та тільки не зараз. Бо в темний вечір вітер дмухнув так, що здавалось знесе їхню малу хатинку, морозець розмальовував їх вікна, а сніг летів неначе скажений. Цуценя на ім’я білка почало скиглити. Син пригорнувся до матері, страшно було усім. Бо ще дві години тому в їх місто прилетіла ракета і не залишила різдвяного настрою ні в однієї душі.
– Це найгірше моє Різдво, — сказав син.
Мати лагідно посміхнулась і сказала:
– Ні, синку, ти помиляєшся, хоч і така погана погода, навіть не дивлячись на те, що зараз війна, Бог з нами, і кожну мить він захищає і благословляє нас, тож давай помолимось.
Після того як вони помолились роздався тихі стукіт у двері. Мати з сином перелякались, бо було давно пізно. Та все ж вони відкрили двері. Їх очі були наповнені сльозами щастя, коли у дверній рамі вони побачили батька. Син одразу кинувся татові на шию, а мати намагалась бути стриманою, але як тут втриматись, коли чоловіка вперше за рік побачила. Врятовано було їх Різдво. Після вечері усі пішли спати. На наступний ранок хлопець не знайшов свого батька. Він спитав у матері, але та відповіла, що це сон і у неї був такий самий сон. Але під ялинкою вони знайшли листівку від батька, де було написано, що він знову прийде і тоді — назавжди. Мати сказала, що це написав син, але він був впевнений, це не сон і листівка справжня. А як ви думаєте це був сон чи ні?
Дуже хороше оповідання.
Я б радив лише допрацювати передостанній абзац розширюючи значення що є Різдво.