Різдво – це час радості та надії. Коли скрізь лунає дитячий сміх. Цього свята очікують усі – і дорослі, і діти. Але в один момент все змінилось – прийшла трагедія, яка накрила смутком та страхом усю Україну. Коли замість різдвяної музики чуєш, як над твоїм дахом зі свистом пролітають ракети, надія згасає та приходять страх, який паралізує тебе. Розумію, що в любий момент може все зруйнуватися. Обірватися життя родичів або твоє.
Під час повномасштабного вторгнення ми сім’єю виїжджали у більш безпечне місце. Але в один момент мама сказала мені та моєму брату, що татові треба буде залишитись тут, тоді у мене все перевернулась, мені було страшно. Я розуміла, яка ситуація буде в Ірпені через пару годин. Я бачила, як у мами в очах з’являвся страх та розуміла, як важко буде моєму братові це все усвідомити і прийняти, тому намагалась не показувати свої емоції. Коли ми їхали у машині я плакала, я не могла осягнути, що ми будемо розділені, ніхто не знав на скільки та чи взагалі ми побачимось знову. Кожен ранок прокидатися і дякувати Богу, що ти відкрив очі, та засинати, молячись за своє життя.
Всі Різдва, які проходили, не мали ніякого сенсу, але діти усе одно ходили колядувати, це давало надію і дорослим, і малим. Але Різдво у цьому році було особливе. Цьогорічного Різдва я зі своїми друзями ходила колядувати вперше. Але ми відвідували незвичайних людей, ми ходили до тих, хто цього потребував. Хто не мав нікого та нічого, хто не міг радіти зустрічам з родичами або подарункам. Хто був відірваний від свого міста, від свого звичайного життя та дуже складно переживав війну. Ми вважали, що їм треба було побачити на обличчях радісні усмішки та очі повні надії, хоч раз забагато часу. Побачити цю безтурботність, яку забрала у нас війна. Різдво у ці всі роки показала мені, як важливо цінувати мир та те, що у тебе є. Незважаючи на трагедію яка сталась, українці все одно продовжують святкувати та намагаються віднайти хоч частку надії у ці складні часи.
Коментарі